Дерценський цвинтар. Надгробки Fejfa в стилі Kalotaszeg.

IMG_1203

Калоташег (Kalotaszeg) – історично-етнографічний регіон Трансильванії, на захід від Клуж-Напоки. На півдні обмежений хребтом гір Д’ялуй, на заході горами Влег’яшо і східним хребтом гір Мешес. Нині є біля 40 поселень, які об’єднані однією народною культурою, які повністю або частково населених угорцями та належать місцевості Калоташег.

Центром цих поселень є Банфіхуняд (Bánffyhunyad) і найбільш відомі поселення: Мад’ярвісто, Меро, Д’єрьовашаргей, Кьорьошфьо, Модьорд’єрьомоноштор, Мадьорвалко, Калотосенткірай (Magyarvista, Méra, Gyerővásárhely, Kőrösfő, Magyargyerőmonostor, Magyarvalkó, Kalotaszentkirály).

Калоташег – один з регіонів Трансильванії де угорці поселились найраніше. Поселення відбувалося з заходу, в долині ріки Себес-Кьорьош.

Назва Калоташег вперше згадується в хроніці 1433 року.

В ранній Арпадський період XXII ст. він належав Біхарським округам Алшейг та Фелшейг і був архієпископством єпископа Орадя в Калоташег.

Звичаї і традиції, які століттями зберігалися в селах регіону, вражають і сьогодні! Народні звичає включають: різдвяні співи на Різдво, поливанки на Пасху, весільні традиції і сюреті бал. В релігійні свята мешканці ходять в церкву в святковому вбранні, а жінки готують традиційні страви.

В деяких поселеннях виробництво і розповсюдження предметів народного мистецтва надзвичайно розвинуті. Їх головні вироби – вишиті вручну подушки, одяг і різні дерев’яні предмети. Мистецтво художньої обробки дерева надзвичайно розвинуто в Калоташег. Це відобразилось навіть на цвинтарних надгробках!

Дерценський протестантський цвинтар в стилі Калоташег.

В Калоташег цвинтарі завжди розташовані на вершині пагорбу або гори. Так було і в Дерцені. Старий цвинтар до кінця 1940-х був розташований на вершині Дерценського пагорбу (де тепер споруджено меморіал «Європейський парк примирення»). Пізніше він був переміщений до підніжжя.

У протестантів відсутнє поняття про соборування. Неможна в останні день перед смертю покаятися в усіх гріхах і постати перед Господом чистим, як немовля. Необхідно все життя бути осяяним Духом Святим, щоб після сподіватись на Милость Божу.

Всі християни зазнали першу смерть відрікшись від гріховного життя і відродившись у Христі. Друга смерть, коли душа розлучається з тілом, не повинна сприйматися трагічною подією. Адже душа здіймається до Господа, щоб дочекатися Другого Пришестя. Тоді істинно віруючі воскреснуть з оновленим тілом, що не підвладне хворобам і нездужанням. І триватиме Царювання Христове тисячу років.

Саме про це згадується в абревіатурі A.B.F.R.A. на кожному протестантському надгробку: 

A Boldog Feltámadás Reménye Alatt – З надією на щасливе воскресіння.

Фейфо (Fejfa) – традиційний протестантський надгробок в Калоташег виготовляється з деревини дубу або вишні, іноді з сливи. Стовбур дерева очищували від кори і стругали. Форму верхівки надавали пилою. Спили шліфували стамескою і ножом. Найпоширеніший символ верхівки – зірка, яка є символом Реформацтва. Серед надгробків є високі і низькі, товсті і тонкі. Зазвичай вони височать на 1,5 метра від землі, але є й 2 і 3 метрові. Нижче, під зіркою, вирізьблені написи про померлого, дата народження і смерті, ким він був і римована епітафія, зазвичай в жартівливій формі від третьої особи.

„MINDIG ÚTJELZÉST KERESTEM,

A KERESZTRE MOST RÁLELTEM

DE SÖTÉT VAN, SZÍNT NEM LÁTOK,

HISZ’ ALÓLA KANDIKÁLOK.”

 

Я завжди шукав дорожні знаки

І тепер знайшов хрест

Але зараз темно, не бачу кольору

Тому що я з під нього споглядаю 

 

„ITT NYUGSZOM ÉN, MÉLA BÉLA

TÚRA VOLT ÉLETEM CÉLJA

DE NEM TALÁLTAM, HOL VAN HUTA,

TÚRÁN ÜTÖTT MEG A GUTA.”

 

Тут спочиваю я, Мела Бейло (Адальберт)

Подорож була змістом мого життя

Але я не знайшов де є HUTA

І під час подорожі мене вдарила Гута (прийшла смерть)

Фейфо (Fejfa), буквально «дерево-голова», встановлюється в голові могили. А самі могили на цвинтарі розташовують так, щоб на світанку сонце світило в обличчя похованому.

Не дивно, що на старих мапах Дерценський пагорб не називався «Мала гора» або «Кругла гора», а «Цвинтарна гора» (Temető hegy), адже там був цвинтар. Після 1793 року, коли власником села Дерцен став Янош Дерчені (Йоган Вайс), на горі була споруджена крипта, де похований сам магнат, його дружина Юліана Казінці (сестра Ференца Казінці, угорського літератора і реформатора, який був в’язнем замкової в’язниці Паланок) і ще 18 родичів. Але це вже наступна історія…

Попередній
Далі

Інші пости

Мистецтво

Шандор Мохі – художник з Дерцена.

“Мистецтву Шандора Мохі не може загрожувати забуття! Величезна його творчість – написана та заслужено прикрашена на одній з найвищих полиць трансільванського пантеону. Жоден вітер, політично-соціально-мистецький

Детальніше »
Археологія

Дерценські археологічні знахідки Мустьєрського періоду.

Середній палеоліт, Епоха Муст’є (300 000 – 30 000 р. до н.е.) – характеризується широким розселенням людини у результаті якої палеоантроп (людина середнього палеоліту) розселився майже

Детальніше »